"УЧИТЕЛЬ ПОВИНЕН ВОЛОДІТИ МАКСИМАЛЬНИМ АВТОРИТЕТОМ І МІНІМАЛЬНОЮ ВЛАДОЮ ."
ТОМАС САС

пʼятниця, 29 вересня 2017 р.

День пам'яті жертв Бабиного Яру


         Сьогодні в Україні та світі  вшановують пам'ять жертв Бабиного Яру.
         29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру почалися масові розстріли єврейського населення м. Києва. Так Бабин Яр став одним із відомих світові символів Голокосту.
        Вже стало щорічною традицією,що саме в ці дні старшокласники Первомайського НВК
" ЗОШ І-ІІ ст.№15 - колегіум" вшановують  також пам'ять жертв Голокосту, розстріляних у місцевих ярах під час нацистської окупації краю у 1941-1942 рр.


 Представниці учнівського парламенту " Віче"- Анна Флуд, Сніжана Потапова  та Вікторія Зварич- відвідали урочище Козорізів Яр і Малий Яр на Богополі. Пам'ять загиблих вшанували хвилиною мовчання , запалили свічки та за єврейською традицію поклали камінчики - символ пам'яті.
В урочищі Козорізів Яр


Біля пам"ятного знаку в Малому Ярі


пʼятниця, 22 вересня 2017 р.

Есе (від франц. essai – спроба, проба, нарис) – прозаїчне висловлювання невеликого об’єму і вільної композиції, що виражає індивідуальні враження і міркування з конкретного приводу або питання і свідомо не претендує на вичерпну відповідь.
Пам’ятайте! Обираючи жанр есе, ви можете дозволити собі бути суб’єктивними, зосередитися на частковому, а не на головному, висловлювати спірні міркування, наводячи мінімум доказів, але, з іншого боку, саме це може бути і небезпечним – уявна легкість — пиши собі, як бажаєш. Але зовсім не факт, що ваш твір вийде оригінальним та цікавим.

Прийомів для написання успішного есе існує багато. Наводимо деякі з них.
• Ефектний початок – вступ, дуже важливий елемент твору. Читач визначає для себе, чи варто йому читати ваше есе. Для початку есе існує кілька підходів.
1. Стандартний (найпоширеніший). Необхідно відповісти на шість запитань: хто, що, коли, де, чому і як. Відповіді на ці запитання дадуть змогу читачеві зрозуміти, чого йому очікувати.
2. Несподіваний – це може бути що завгодно, але читач повинен бути здивований або шокований.
3. Дієвий — зображення самого процесу, а причини й наслідки випливуть далі. Цей підхід зручний для коротких есе.
4. Авторитарний – пропонує інформацію в наказовому тоні, щоб створити враження упевненості автора тільки в собі.
5. Інформативний — читач одразу отримує інформацію про те, що буде далі у творі.
6. Цитатний – вдало підібрана цитата одразу привертає увагу читача (не рекомендується використовувати прислів’я і кліше — це банально).
7. Діалоговий – з одного боку, такий початок стимулює читача як учасника діалогу, з іншого, – це може бути просто потік думок з риторичними запитаннями.
• Хронологія есе – послідовність подій (але не зациклюйтесь на часі ~ есе може вийти нудним). Просто згадуйте час. Не намагайтесь у дрібницях описувати все, що відбувалося в певний період.
• Оповідання — дія або історія, що триває до самого кінця есе, в якій підкреслюються якості, можливості або знання, пов’язані з темою вашого есе.
• Опис – характерною рисою такого есе є яскрава образність твору, що підтверджується багатою мовою, і цікаві деталі, які залишають читача довгий час під враженням.
• Порівняння – в основному цей прийом використовується щодо питання, за яким потрібно описати, наприклад, досвід або невдачу.
• Фінальні компоненти – останні абзаци (абзац) мають завершувати вашу думку і залишити в пам’яті читача яскравий слід.
Дев’ять правил написання креативного есе
Як радять писати есе? Правильно! Креативно, Що криється за цим словом? Швидше за все, політ думки, оригінальність тощо. Все просто: головне – засвоїти дев’ять правил.
1. Тільки позитивна мова (описувати краще те, що є, а не те, чого немає).
2. Слова-зв’язки (вони допомагають плавно переходити з однієї частини до іншої).
3. Різна структура речень. (Читати речення правильної структури нудно. Додайте кілька інверсій. Пишіть різні за довжиною речення.)
4. Зрозумілі слова. (Розумійте значення слів, які ви вживаєте в есе. Ви пишете, щоб уразити змістом, а не словниковим запасом. Вишуканість гарна, але в міру.)
5. Різні слова (синонімія.)
6. Лаконічність.
7. Кожне слово важливе (без повторів; кожне речення повинне нести унікальний зміст).
8. Активна життєва позиція.
9. Книги про есе — це здорово.
Бажаємо успіху!
 Матеріал взято зі сторінки http://natalianemirovska.blogspot.com/2017/09/blog-post_18.html


вівторок, 15 серпня 2017 р.

Про ЗНО, реформу освіти та здоровий глузд



      Не зважаючи на канікули та літні відпустки українські освітяни не полишали думати про роботу, жваво обговорюючи питання проведення ЗНО-2017, вступної кампанії  і освітньої реформи на сайті Оsvita.ua  та у колегіальних спільнотах на Facebook  та Googlе+. Що, на мою думку, свідчить про небайдужість вчителів до своєї професії, до результатів власної праці. Але  почитавши батьківські форуми в соцмережах,  блоги на сайті Освіта.UA  складається враження, що  в усіх проблемах української освіти винні лише "байдужі і непрофесійні"  вчителі.Так Ігор Лікарчук у своєму блозі пише: "...однією із найгостріших і найболючіших проблем сучасної освіти, зокрема середньої, є вчитель." Та чомусь  при цьому він забув згадати  чиновників, які ставлять вчителів часто й густо у абсолютно нестерпні умови ( безкінечне і непослідовне реформування освіти, систематична зміна програм, нестача підручників, відсутність необхідних тем у наявних підручниках тощо).
В блозі на тому ж сайті І. Примаченко з власного досвіду стверджує, що вчителі не вміють вчити :"проблема полягала в тому, що хоч вчителі не втомлювалися вказувати на мої помилки, але вони забували пояснити, як писати правильно.". Автор  підводить читачів до думки:  якщо дитина досягла результатів- це дитина сама така талановита й розумна, вчителі тут ні до чого, а якщо результати навчання дитини бажають кращого, то винні вчителі, бо не навчили.
 Та найбільше обурюють  міркування про школу та вчителів " актора, режисера та драматурга" О. Мірошниченко: "нам всім дійсно не пощастило з учителями..."бо " непрофесійні, некомпетентні, корумповані",а від освітньої реформи чекають лише одного -"зарплату може збільшать ".
       На усі ці пасквілі можна було б не звертати уваги, якби з високої трибуни, з вуст очільниці МОН, не пролунала фраза: "вчителі свідомо не надають на уроках весь необхідний матеріал, таким чином стимулюючи додаткові заняття", яку підхопили і розтиражували українські ЗМІ. Чого ж тоді чекати від суспільства, якщо у рідному міністерстві така "шана" вчителям?!!
І чи від гарного, ситого життя вчителі змушені шукати підробіток поза школою?
Не дивно, що в останні десятиліття з ряду причин, в тому числі і через низькі зарплати та неповагу суспільства, учительска професія перестала бути престижною, а  у педагогічні виші вступають діти з низьким рейтингом, чим пані міністр була стурбована ще рік тому.І обіцянки підвищити зарплатню, якщо вчитель і надалі  залишатиметься у принизливому становищі " хлопчика для побиття", навряд чи приваблять молодь йти працювати до школи.
       Цього року я випустила два одиннадцятих класи. З жодним учнем не займалася  репетиторством. А для підготовки ЗНО-ДПА проводила додаткові БЕЗКОШТОВНІ заняття для усіх бажаючих. Відвідували їх переважно діти, які і так навчалися добре. Іншим -було байдуже.Результат моєї роботи можна побачити нижче. Для зручності я звела усі дані у таблицю ( користувалася офіційними даними з сайту Українського центру оцінювання якості освіти)



Результати ЗНО з історії України  випускників НВК (2017)
Кіль-кість осіб,
які взяли участь
у тесту-ванні
                              % учасників, які
не подо-лали
поріг
отримали відповідний результат за шкалою 100-200 балів
100-120
120-
140               
140-160                

160-180
180-
200
По Україні
 ( тільки НВК)
20966
15.99
26.82
20.89
18.44
11.78
6.07



По Миколаївській області
( тільки НВК)


128
17.19
28.12
20.31
22.66
6.25
5.47
По 
м. Первомайську
(загалом)


248
8.06
31.45
24.19
24.19
8.06
4.03
По Первомайському НВК « ЗОШ І-ІІ ст.. №15- колегіум»

38
5.26
23.68
18.42    
28.95
10.53
13.16

Усього ЗНО з історії України здавало 38 моїх учнів, з них 29 обрали історію України як ДПА.
7 учнів здали ДПА на високий рівень, з них 4 дитини за ДПА отримали найвищий бал "12".Відсоток учасників ЗНО , які отримали від 180 до 200 балів , серед моїх учнів перевищує понад вдвічі середній показник по Україні та області і понад втричі середній показник по нашому місту. Частка моїх учнів з високими балами( серед випускників НВК) вище середнього по Україні, частка з низькими - нижче середнього по Україні. Здавалося б, я досягла прекрасного результату. Але...але...але... 5,26 % моїх випускників не подолали поріг ЗНО.  5,26% -це 2 учні , які отримали за ДПА "3" бали. Хто ж у цьому винен? Відповідь батьків передбачувана: ВЧИТЕЛЬ ( бо не зацікавив, не навчив, не знайшов підіхід і т.д, і т.п.!). І їм буде байдуже, що відсоток тих ,хто не подолав поріг ЗНО , серед моїх учнів втричі нижчий за середній по Україні. В їхньої дитини -низький рівень знань  з предмету і "винен" у цьому вчитель. Це брак у його роботі.
       Та чи можна навчити того, хто не хоче чи не може вчити історію?  Наприклад, у футбольну чи баскетбольну команду набирають за певними характеристиками, не усіх беруть у балетну чи музичну школу- потрібні здібності, але чомусь вважається , що історію можуть вивчити усі.
      Підбиваючи підсумки ЗНО-2017 заступник директора Українського центру оцінювання якості освіти Валерій Бойко наголосив,що тест ЗНО- це інструмент для ранжування, і у перші роки проведення пріоритетним завданням ЗНО була боротьба з корупцією при вступі та забезпечення рівних умов для абітурієнтів, незалежно від їхнього соціального статусу, місця народження чи здобуття середньої освіти. Тепер же УЦОЯО анонсує впровадження ЗНО-ДПА у 2018 році для випускників професійно-технічних навчальних закладів, коледжів, технікумів тощо. Усім добре відомо, наскільки слабкими є знання тих дітей, які вступать до профтехучилищ, і з яким полегшенням зітхають вчителі, коли після 9 класу такі діти полишають стіни школи, бо вже "не підведуть"вчителя на ЗНО-ДПА. Тепер же і ця категорія дітей підлягатиме тестуванню ЗНО.
     Питання: навіщо державі витрачати  такі великі кошти на це , якщо в подальшому більшість колишніх " ПТУшників" не планує вступати до вишів? Чи не доцільніше ці кошти спрямувати на покращення матеріально-технічної бази шкіл , для створення хімічних/фізичних/біологічних лабораторій у школах? Адже предмети природничої галузі у нас знаходяться у повному провалі вже багато років, і як наслідок -найбільший відсоток учасників тестування, які не подолали поріг ЗНО, залишається саме з цих предметів, і тому майже 6 тисяч абітурієнтів , які рекомендовані до зарахування у медичні виші , мають рекордно низькі бали.
      Інше питання, яке мене турбує : чи можливо ,що провальні результати ЗНО-ДПА -2018 випускників училищ та коледжів( а враховуючи конгингент ,що здобуває освіту у профтехзакладах, результати таки будуть далеко не кращими) використають  як привід для законної ліквідації цих навчальних закладів, як таких,що не надають "якісну" освіту? У світлі нещодавньої епопеї із спробами передачі професійно-технічних навчальних закладів на баланс місцевих бюджетів, які просто не мали за що їх утримувати, цей варіант розвитку подій здається реальним. Якщо це станеться, буде катастрофа!
    Та все ж  сподіваюсь,що  здоровий глуз переважить, і наші можновладці зрозуміють, що  реально реформування  освіти матиме  позитивні наслідки лише тоді, коли  нововведення будуть впроваджуватись послідовно і підтримуватимуться фінансово.Перші кроки у цьому напрямі уряд вже зробив.

P.S. Виділені курсивом фрази -це посилання на статті та дописи, які я згадую у своєму пості. Натискайте, читайте!

середа, 14 червня 2017 р.

Анна Самойленко.« Діти Авраама».Триптих « Зниклі».


Захист робіт Анни Самойленко- " Діти Авраама" та  трипиху " Зниклі", представленних на  XVІІ  Всеукраїнський конкурс учнівських робіт « Історія і уроки Голокосту» ім. І.Б. Медвинського( 2017 р.)
За результатами конкурсу Анна Самойленко посіла І місце в секції " Художні роботи з історії Голокосту"


 На конкурс  представляю дві свої роботи, кожна з яких присвячена  жертвам нацистської політики в часи Другої світової війни. Робота « Діти Авраама»  присвячена темі  Голокосту, а триптих « Зниклі» - темі геноциду ромського народу.
     Почнемо з роботи « Діти Авраама». 

На її створення мене надихнули асоціації з біблійними сюжетами про одного з нащадків Ноя – Аврама. Згідно зі Святим Письмом, і з погляду юдаїзму Авраам — родоначальник старожитніх євреїв (хоча тільки нащадки його онука Якова звуться ізраїльтянами.). З точки зору мусульман — також родоначальник арабів (агарян або ізмаїльтян — нащадків його сина Ізмаїла від Агарі). З точки зору християнства (зокрема православ'я та католицизму), так само як усіх вищеназваних віровчень — один з трьох праотців всього людства в духовному розумінні, тобто вчителів і духовних наставників, поряд з його сином Ісааком і онуком Яковом.
   На початку життя його звали Аврамом («великий батько»), але від Бога він отримав нове ім'я Авраам («батько багатьох») і обіцянку, що його нащадків буде стільки як зірок на небі і як піску на березі моря (це було ще у той час, коли Авраам  не мав дітей), і володіти вони будуть землею Ханаан, що простягається  від Нілу до Євфрату. Але станеться це не скоро: спочатку нащадки Аврама опиняться в чужій землі, де їх будуть пригнічувати 400 років, і лише потім вони знову повернуться в Ханаан.
   Віра в єдиного Бога, для поширення якої Авраам багато зробив, і засновані на цій вірі різноманітні філософські концепції мають велике значення у розвитку людства, сучасної суспільної філософії і навіть глобалістики.Тому ключовою фігурою даної роботи є Авраам, адже ми усі, в якійсь мірі, належимо до його нащадків.
  Для створення роботи « Діти Авраама» я обрала папір для пастелі. Тло, на якому зображено Авраама нагадує нам Юдейську пустелю. Ми бачимо Авраама у характерній позі молитви -  розмови з Богом. Але зорі на небі зображені у вигляді Маген Давид ( Щита Давида) – єврейської шестикутної зірки, яку нацисти перетворили на тавро – знак, яким мітили євреїв, позбавлених усіляких людських прав. Ці зорі з одного боку символізують обіцянку Бога Авраамові про велику кількість нащадків ( як зірок на небі), з іншого - символізують загиблих (дітей Авраама) в роки Голокосту. Пустеля з одного боку нагадує про прадавню батьківщину єврейського народу, з іншого - це натяк, що якщо  сповідати політику расової ненависті, ксенофобії, нетерпимості до представників іншого народу, то уся планета перетвориться на пустелю. Сюжет даної роботи єднає прадавню історію єврейського народу з історією ХХ століття.



Триптих « Зниклі»

    Триптих «Зниклі» присвячений  жертвам   ромського геноциду в роки Другої світової війни. Вперше я дізналася, що нацисти вбивали ромів (циган) кілька років тому, переглядаючи фільм про легендарного співака  Петра Лещенко  « Пётр Лещенко. Всё, что было.». Мене  дуже вразила   трагічна доля циган -друзів Петра Лещенка. Я зацікавилася цією історією, але стикнулася з тим, що про геноцид ромів дуже мало інформації. Якщо про геноцид єврейського народу в роки Другої світової війни обізнана доволі велика частина населення, то про знищення ромів взагалі мало хто знає. Наприклад, лише в нашій області є біля півтора десятка пам’ятників та меморіальних дощок з інформацією про знищення євреїв, а ось пам’ятників на місці знищення ромського населення по всій Україні дуже мало.Я знаю лише три – два у Бабиному Яру і один в селі Красненьке Кривоозерського району Миколаївської області.
Пам'ятник ромам, загиблим у Бабиному Яру

" Ромська кибитка", Бабин Яр, м. Київ.

Пам'ятник загиблим  ромам, с. Красненьке Кривоозерського району Миколаївської області.
     Чому так? Я вважаю, що в першу чергу це пов’язано з тим, що дуже часто ромів знищували  в полі, де стояв їхній табір і де взагалі свідків цього злочину, крім самих злочинців, не залишалося. По-друге, кількість знищених нацистами та їхніми поплічниками ромів все ж менша, ніж кількість вбитого єврейського населення. Ще однією з можливих причин є те, що самі ромські громади мало консолідують зусилля задля вивчення національного геноциду та вшанування пам’яті своїх загиблих предків, як, наприклад, це роблять єврейські громади. Крім того, варто зазначити, що відносно ромів в українському суспільстві є певні упередження. І це  теж не сприяє проявам емпатії до трагедії ромів у роки Другої світової війни і зацікавленню у вивченні цієї теми в більшості населення нашої країни.
  В мене самої є якесь подвійне відчуття в моїх уявленнях про ромів. З одного боку вони уявляються мені  героями Пушкінської поеми « Цигани» і повісті Максима Горького « Макар Чудра», які понад усе цінують волю. Їхній дім – увесь світ: замість даху - небосхил, замість стін - квітучі зелені зарості, замість прирученого домашнього вогнища - дике кочове багаття. Строкаті хустки, кружляння квітчатих спідниць у спекотному пристрасному танку… То запальними,  то сумними мелодіями крають душу в унісон скрипка та гітара… Цей народ не може жити без пісні! Цей народ не може жити без танцю! Цей народ не може жити на одному місці, кочівнитво – його доля! Але ,водночас, я розумію, що це все - романтичне уявлення про ромів, навіяне літературою та кінематографом,бо в сучасному житті я таких ромів не зустрічала.
   Натомість не раз стикалася з усталеними стереотипами щодо ромів, як людей, від яких «краще триматися подалі» і з якими «краще не зв’язуватись». Але подібні упередження дуже шкідливі, адже вони сприяють виникненню конфліктів у суспільстві, проявам дискримінації. Варто хоча б згадати події серпня 2016 року в Одеській області, коли через злочин окремої людини  об’єктом дискримінації стала ціла ромська громада села Лощинівка. 
Фото з Інтернету
Тому в мене з’явився задум відтворити історію ромського табору, який зник внаслідок реалізації нацистської політики щодо рас, які вважалися нацистами неповноцінними. Таким чином я хотіла привернути увагу до питання цінності людського життя не залежно від походження, національної приналежності, політичних поглядів чи релігійних переконань, і нагадати, що трагічна історія може повторитися. Адже ті, хто є героями моєї роботи колись жили на Землі, а тепер вони ЗНИКЛІ, і від них навіть згадки не залишилось.
    Перша картина з циклу « Зниклі» називається « Ромське весілля».


 Ми бачимо усі атрибути табору: багаття, коней, кибитки, гітару, а на першому плані – ромську наречену у червоному намисті з квіткою-прикрасою у волоссі , яка милується собою у люстерко.
 В цій картині я втілила образи, які виникають у кожного, хто хоч раз бачив фільм « Табір уходить в небо» про героїв повісті  Горького «Макар Чудра» – сміливого конокрада Лойко Зобара  та його кохану циганку Радду. Щастя, безмежна воля, пісні та дивовижна природа.


Кадри з фільму « Табір уходить в небо» ( 1976 р. , реж. Е. Лотяну)

Як виглядали справжні кочові роми в часи Другої світової, можна побачити в експозиції Національного музею історії України у Другій світовій війні.

Кочові роми. Фотографії воєнних часів (фото з експозиції Національного музею
історії України у Другій світовій війні, м. Київ)

  Якщо в  назві фільму табір «уходить в небо» , тобто знімається з тимчасового місця перебування і вирушає кочувати далі, зникаючи з поля зору на горизонті, то в назві другої картини з циклу «Зниклі» - « За п’ять кроків до неба»- використана інша асоціація: душі загиблих відходять на небо. 

Ми поки-що бачимо героїв з першої картини живими, але скоро їхнє життя обірветься насильницьким чином. Це наслідок жорстокої політики винищення, яку проводили нацисти та їхні союзники на окупованих територіях.
 Ідею для картини я запозичила з обкладинки збірника документів
«Переслідування та вбивства ромів на теренах України у часи Другої світової війни». В натовпі ромів, яких ведуть на розстріл, можна побачити наречену з квіткою у волоссі та червоним намистом на шиї.


  Про жорстокі розправи над ромами свідчать документи, які є частиною експозиції Національного музею історії України у Другій світовій війні. Наприклад, копія наказу, датованого травнем 1942 -го, у якому нацистська влада дає розпорядження цивільній окупаційній владі: «До циган має бути таке ж ставлення, як і до євреїв - вони підлягають знищенню». 
(фото з експозиції Національного музею 
історії України у Другій світовій війні, м. Київ)

  Першими айнзацгрупи знищували кочових ромів. Осідлих ромів, яким вдалося уникнути розстрілів айнзацгруп, разом з євреями відправляли в загальні гетто або розстрілювали. 
   В даний час музейний експонат, а тоді діючий в Чернігові наказ від 10 червня 1942 року містить розпорядження, що «цигани повинні проживати в певному місці - в гетто». Так окупантам було легше фіксувати і знешкоджувати неугодних. 
(фото з експозиції Національного музею 
історії України у Другій світовій війні, м. Київ)
  У вересні 1942-го після цього наказу близько 200 ромів було знищено: як і у випадку з Бабиним Яром, люди прийшли з речами і документами в надії бути депортованими і вижити, але їх розстріляли.
    У нашому краї, в тій частині Миколаївщини, що входила до складу румунської зони окупації Трансністрії, в околицях села Красненьке Кривоозерського району був влаштований концентраційний табір, куди восени 1942 року зігнали людей ромської-сербської національності з Закарпаття та Балкан. Там вони масово гинули від холоду, голоду і непосильної праці, там же розташовані їхні масові поховання. В пам’ять про це 5 жовтня 2011 року за ініціативою місцевих жителів, вчителів та школярів місцевої школи, бібліотекаря сільського Будинку культури Тетяни Марківни Рябоконь було відкрито пам’ятник ромам, загиблим в роки війни.

   Але більшість місць масового вбивства ромів так і залишились невідомими широкому загалу. Тому третя картина з циклу « Зниклі» називається « Забуті могили». 

Ми бачимо лише розбите люстерко, у яке на першій картині милувалася собою ромська наречена, та розірване намисто. Намистинки, як краплі крові, червоніють серед яскравозеленої трави. Ніхто не знає, де і коли це сталося, бо вже нікому про це розповісти…Ці могили забуті, а ті люди, що в них лежать – ЗНИКЛІ. 
Розстріл ромів. Місце страти невідомо (фото з експозиції Національного музею 
історії України у Другій світовій війні, м. Київ)

   Хотілося, щоб, переглядаючи мої роботи, кожен замислився, які страшні наслідки можуть мати прояви нетерпимості та  ненависті до людей, не схожих на нас.
     Дякую за увагу!


Бугаєнко Каріна."Пам'ятати, не забувати.","Операція Рейнхард", "Богданівка"

Захист робіт Бугаєнко Каріни, представленних на  XVІІ  Всеукраїнський конкурс учнівських робіт « Історія і уроки Голокосту» ім. І.Б. Медвинського ( 2017 р.)

 На конкурс мною представлені три роботи, кожна з яких має свій власний сюжет і може розглядатися окремо, але водночас усі ці роботи пов’язані однією темою – трагедією Голокосту.
 

Джерелом натхнення для створення серії моїх колажів стала творчість Зиновія Толкачова. Мене вразила  його картина «Талескотен». 

Незнайоме слово в назві роботи,а також зловісна зимова пустеля і дивне простирадло,що нагадує безпорадну людину, яка з останніх сил чіпляється за життя, на самій картині, спонукали мене до ближчого знайомства з біографією цього художника, аби зрозуміти сенс зображеного.
Виставка " Тропою пам'яті" ( дарунок  Яд Вашем) розповідає про історію Голокосту
Фрагмент виставки" Тропою пам'яті" :  роботи Зиновія Толкачова.

Зиновій Толкачов

Я дізналася, що Зиновій Толкачов, білоруський єврей за походженням, напередодні Другої світової війни був професором Київського художнього інституту. Коли Німеччина напала на Радянський Союз, Толкачов був вже непризовного віку, але просився на фронт з перших днів війни. Лише у 1944 році його прохання було задоволене. Художника направляють на службу до політвідділу Першого українського фронту, головним завданням якого було документальне фіксування злочинів, здійснених нацистами на окупованих територіях. Так Зиновій Олександрович опинився у польському місті Любліні і був серед тих, хто першим увійшов до звільненого табору смерті Майданек. Побачене так вразило Толкачова, що наступні 35 днів він безперервно замальовував все, що бачив, і записував усні свідчення тих в’язнів табору, які ще залишилися живими, тих, хто ще міг розмовляти.
    Результатом його роботи стало створення образів, що втілюють трагедію і нелюдяність табору смерті. ( Детальніше про работи З. Толкачова тут...)
В кінці січня 1945 року Зіновій Толкачов був прикомандирований до військової комісії з розслідування злочинів нацистів у концтаборі Аушвіц (Освенцим). Він прибув в цей табір смерті буквально через кілька годин після того, як туди увійшли частини Червоної Армії. І знову художник прагне негайно відобразити сцени і голоси жертв. Коли у Зіновія закінчився папір, в одному з штабних приміщень він знайшов офіційні бланки, на яких чорною друкарською фарбою жирними літерами було написано: «Комендант концтабору Аушвіц», «І.Г.Фарбеніндустрі», «Обер-президент провінції Верхня Сілезія». Художник малює прямо на них. Ці друкарські бланки стали невід'ємною частиною композиції і образ нацистського злочинця, якого Толкачов безпосередньо не зображує, проступає крізь них. На полях чорно-білих замальовок він записує розповіді вцілілих в'язнів табору смерті. І поруч з цими свідченнями багато разів повторюється фраза Толкачова: « Пам'ятати, не забувати.».Я сприйняла цю фразу, як гасло. І одну з своїх робіт я назвала « Пам’ятати, не забувати».

Поглянувши на даний колаж, ми побачимо атрибути табору смерті. На тлі бараку, вишки для охоронців та труби крематорію нам в очі дивляться в’язні цього табору. Вони різні за віком: це і діти, і дорослі, і літні люди, і , навіть,ще ненароджені (одна з жінок вагітна). Але цих людей поєднує те, що усі вони опинилися в таборі смерті лише тому, що народилися євреями (на їхню національну приналежність  вказують нашивки у вигляді «Зірки Давида» на табірному одязі). 
Нашивки на табірному одязі євреїв( з музею Яд Вашем) . Фото взято з Інтернету.
В очах  бранців ми бачимо біль, сум і благання. Якщо в людей на першому плані обличчя виразні, то обличчя тих, хто стоїть за ними, вже нам розгледіти неможливо. Їх, цих в’язнів, так багато, що для катів вони перестали бути людьми. Нацистською системою винищування ці люди перетворені в цифри скупої статистики, якими заповнювалися бланки табірних звітів. Саме на таких бланках за нестачі паперу Зіновій Толкачов фіксував побачене в Аушвіці.
   Пам’ятати, не забувати про страшний злочин нацистів проти людей закликає дана моя робота!

Наступний колаж називається « Операція Рейнхард».

  Для його створення я використала ряд усталених символів, які об’єднала в певний асоціативний ряд. Це  вивіски з назвами залізничних станцій на місці таборів смерті, залізниця, поїзд з товарним вагоном,труба крематорію, дим і нашивки з одягу в’язнів – євреїв. Що все це означає, я поясню.
    Вивчаючи історію Голокосту я дізналася, що більшість європейських євреїв була знищена  в таборах смерті, зведених нацистами на теренах Польщі, і що початком масового знищення стала так звана «операція Рейнхард». В ході цієї акції з липня 1942 року по жовтень 1943 року в трьох таборах смерті (Белжець, Собібор і Треблінка) були вбиті понад два мільйони євреїв і близько 50 000 ромів з п'яти округів генерал-губернаторства (Варшава, Люблін, Радом, Краків і Галичина). Усі ці табори згодом були знищені нацистами, аби ретельно приховати сліди власних злочинів. Але втаємничити те, що відбувалося у цих жахливих місцях, не вдалося. Сьогодні на місці колишніх таборів смерті діють музеї-меморіали.
 На колажі « Операція  Рейнхард» ми можемо побачити вивіски з назвами залізничних станцій
Белжець,  Треблінка, Собібор , куди прибували потяги з майбутніми жертвами. Від жертв до останнього моменту приховували, що їх чекає смерть. Це дозволяло в більшості випадків запобігати актам спротиву. Багато євреїв з Західної та Центральної Європи прибували в табір Треблінка  на звичайних пасажирських потягах (за купленими ними ж квитками), розраховуючи, що їх везуть на нове місце проживання. Євреїв зі Східної Європи привозили в переповнених товарних вагонах, під охороною, без води і харчів.  Оскільки  все ж таки більшість в’язнів таборів «операції Рейнхард» походили зі Східної Європи,то  саме товарний вагон я зобразила у колажі, як  символ депортацій ХХ століття.
  Залізниця – дорога до табору смерті. Труба крематорію - дорога до звільнення від мук і страждань для більшості ув’язнених з таборів смерті.
 Дим з труби потяга зливається у єдино з димом, який виходить із труби крематорію. Цей моторошний дим  - це все, що залишається від в’язнів Белжецю, Собібора та Треблінки. Ізраїльский поет Дан Пагис, який в дитинстві сам пройшов через табір смерті і дивом врятувався з нього втечею, чиї вірші процитовані на стіні сучасного меморіалу в Белжецю, так описав жахливе передчуття смерті:
Жах! Дим –крізь жерстяні труби і далі…
А стосовно жовтої зірки-
Її відріжуть негайно

 З ваших грудей
 І вишлють у небо.



Колаж «Богданівка».


 На його створення мене як раз надихнула картина Зиновія Толкачова 
« Талескотен». Богданівка- це  село Доманівського району Миколаївської області, яке в роки Другої світової війни входило до Голтянського повіту румунського губернаторства Трансністрія. 
Пам'ятник у с. Богданівка Доманівсього району Миколаївської області.
Надпис: "Тут поховано понад 54 600 євреїв( старих, жінок і дітей)-
жертв нацистської політики. Ми пам'ятаємо вас!"

  Це село сумнозвісне тим, що саме у ньому були розстріляні  понад 54 тисячі євреїв з Бессарабії та Північної Буковини. А знищувати їх приїздила бригада місцевої поліції з Голти ( так називалася частина міста Первомайська , у якому я живу). Але про те, що окремі місцеві жителі брали активну участь в Голокості, мало хто з нинішніх первомайчан знає. Ось тому, аби нагадати людям про трагедію, яка мала місце в історії нашого краю,
я  вирішила створити цей колаж.
   Розглянемо його детальніше. На тлі чорнильно-дощового неба і розкислої від дощів землі ми бачимо огорожу табору. За неї зачепився і розвивається вітром таліт ( на івриті ТАЛЕС)- молитовний покров , яким іудеї покриваються під час молитовної служби. В оповіданні  Шолом –Алейхема   «З ярмарку»  є влучна і лаконічна характеристика релігійного єврея: «Это был еврей с талескотном, видно, все время сидит в синагоге». Отже, власником  таліту  був іудей, який вкриваючись ним  під час молитви,  таким чином визнавав святість Тори та свою покірність волі Бога.
   Ми бачимо таліт, але не бачимо його господаря. А сам таліт колишеться вітром, ніби білий стяг. У всьому світі білий прапор вважається символом перемир'я, припинення вогню і прохання про переговори. Він також використовується як символ капітуляції, оскільки переговорів просить зазвичай більш слабка сторона. Білий прапор символізує всім, що  людина, яка ним розмахує , не озброєна. У людей, які тримають у руках білий прапор, не можна стріляти. Але тут ми бачимо « білий стяг», але не бачимо людину. Бо усіх, хто мій би його тримати в руках, уже вбили жорстоко і підступно. Пуста хата з відкритими дверми. В неї вже не повернуться господарі... Стежина, якою вони вже ніколи не пройдуть… Лише вітер тріпоче одинокий таліт, який так нагадує силует  безпорадної людини, ніби благає не забувати, що  в результаті нацистського геноциду прийшла в занепад і згасла культура ідиш як спосіб життя східноєвропейського єврейства і сприйняття нею навколишнього світу.
   Але дивлячись на горизонт ми бачимо, як він світлішає, небо розвиднюється. І незважаючи на всю пустинну трагічність сюжету, з’являється надія на світле майбутнє.Адже разом тим  події  Голокосту призвели до підйому національної самосвідомості євреїв в різних країнах. Це допомогло мобілізувати євреїв і дало нове дихання сіоністському руху, що незабаром привело до утворення Держави Ізраїль на їх історичній батьківщині в Палестині. Все це стало можливим тому, що євреї, століттями проживаючи в чужорідному середовищі, зберігали власну культуру, релігійні традиції.
м. Єрусалим - столиця Ізраїлю. Прапор Держави Ізраїль -символізує смуги таліту ( фото з Інтернету)
Я думаю, що уроки Голокосту - це не лише  трагічні сторінки знищення 6 мільйонів євреїв, а й приклад відродження єврейського народу, не зважаючи на всі спроби антисемітів його знищити.
   Дякую за увагу!