пʼятниця, 20 травня 2016 р.

ХVІ Всеукраїнський конкурс учнівських робіт " Історія і уроки Голокосту"

   14-16 травня 2016 року в Пущі- Водиці, під Києвом, відбувся ХVІ Всеукраїнський конкурс учнівських робіт "Історія та уроки Голокосту" ім. І.Б. Медвинського , який проводив Український центр вивчення історії Голокосту  за підтримки  Евроазійського єврейського конгресу, Посольства Держави Ізраїль в Україні та німецької фундації  " Пам'ять,відповідальність та майбутнє".
Програма ХVІ Всеукраїнського  конкурсу учнівських робіт "Історія та уроки Голокосту" ім. І.Б. Медвинськогоhttps://drive.google.com/file/d/0B-hh0YQv3K67am95aG1PZWhSMHRMaExLRFU5LWNSN21BTkZj/view?usp=sharing

    На урочистому відкритті була присутня видатна російська письменниця,  правозахисниця, президент громадського Фонду " Холокост" Алла Гербер,яка звернулася до присутніх з вітальним словом, наголошуючи на актуальності та необхідності дослідження теми Голокосту, бо саме це спонукає суспільство замислитися над тим, що ми, люди, взагалі знаємо про себе. Не зважаючи на те, що нариси Алли Гербер під назвою " Я есть кто?" були опубліковані майже півстоліття тому, і на це питання шукали відповідь не лише письменниця, а й , як мінімум, два покоління її читачів, проте воно залишається актуальним і дотепер." Что мы , люди знаем о себе?Что с нами может сделать пропаганда?Во что геббельсовская пропаганда превратила немецкий народ?",- такі риторичні питання задавала аудиторії Алла Єфремівна, змушуючи слухачів замислюватися над  історичними паралелями нинішніх реалій.Адже головне завдання студій з історії Голокосту - це не лише збереження пам'яті, а й запобігання геноцидам у майбутньому.

Виступ Алли Гербер

    Цього року на конкурс було подано 70 робіт, 52 з них пройшли до фіналу і були допущені до захисту. Протягом двох з половиною днів свої роботи презентували учні з 14 областей різних регіонів України,а також школярі з Молдови та Білорусі.

     У складі журі ХVІ Конкурсу були : директор УЦВІГу Анатолій Подольский, вчитель-методист гімназії №11 м. Дніпродзержинська Олександра Козорог, науковий співробітник Музею історії м. Києва,відповідальний секретар Громадського комітету для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру Віталій Нахманович, співробітник УЦВІГу , відповідальний редактор часопису " Голокост і сучасність"Михайло Тяглий, координатор освітніх програм УЦВІГу Віталій Бобров, вчитель -методист СЗОШ №41 м. Чернівці Наталія Герасим, науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського  НАН України Наталія Зіневич, директор музею Шолом -Алейхема Ірина Клімова та викладач Олександрійської гімназії м. Києва Наум Резніченко.
Анатолій Юхимович  Подольский з вітальним словом під час відкриття конкурсу

   Зазвичай рівень дослідницьких та творчих робіт, відібраних на конкурс дуже високий. На кожну роботубули написані рецензії. Крім того, окремо для учнів та вчителів Анатолій Подольский, Віталій Нахманович і Михайло Тяглий проводили заняття, на яких  навчали, як обирати теми для досліджень, аналізували типові помилки та давали рекомендації по використанню та оформленню використаних джерел та літератури.
      На занятті для вчителів старший науковий співробітник Національної академії наук України , гостьовий член журі сесії " Нацистський геноцид ромів", Наталія Зіневич презентувала першу поетичну збірку української ромської поетеси Рані Романі " Міре дрога мануша"( " Народе мій, до тебе я звертаюсь!").
Наталія Зіневич презентує книгу Рані Романі
     На виставці художніх робіт -переможців Конкурсу минулих років член журі художньої секції конкурсу, директор Музею Шолом- Алейхема, Ірина Клімова порадила, яких типових помилок варто уникати при виконанні та оформленні творчих робіт, та продемонструвала кращі взірці дитячих робіт, визначивши їхні переваги.
Ірина Клімова дає поради,як краще готувати художні роботи на конкурс
Художні роботи переможців  Конкурсу попередніх років

 Перегляд  фільму " Якшо ти виживеш. Історія Шмуеля Шило"( виробництва Яд Вашем) та вистави " Валіза" театрального колективу " Наш театр" не лише викликали у глядачів емпатію, а й спонукали до нових роздумів над способами та засобами поширення інформації про трагедію Голокосту серед більшого кола людей.

Вистава " Валіза"



   Дослідження з теми Голокосту неминуче викликають в учнів та їх керівників інтерес до  культури та традицій єврейського народу.Тому дуже доречною була виставка художніх робіт А.Фельдмана "На згадку про штетл", під час якої  Ірина Борисівна Клімова ознайомила відвідувачів з сакральною юдейською символікою, предметами побуту, розповіла про особливості  життя євреїв у маленьких містечках.Усі конкурсанти зазначали, що дана екскурсія  була  особливо цікавою та надзвичайно пізнавальною.

Виставка художніх робіт А.Фельдмана "На згадку про штетл"


Треба зазначити, що тематика дослідницьких та художніх робіт, що подаються на конкурс, з року в рік стає дедалі різноманітнішою.Це можна пояснити тим, що  досвід наукових керівників зростає з кожним новим навчальним проектом УЦВІГу, і в них особисто виникає потреба поглянути на історію Голокосту під новим кутом, розглянути нові, малодосліджені аспекти цієї теми, до чого вони залучають і своїх учнів. Крім того, зявляються і нові технічні можливості для презентації історичних досліджень не лише традиційним способом- у вигляді друкованих робіт, а й створення електронного продукту, який, завдяки мережі Інтернет, легше поширювати серед широкого загалу, і  який  викликатиме  більш  жвавий інтерес у сучасної молоді. 

Дуже оригінальною в цьому сенсі  була ідея учнів СЗОШ №41 м. Чернівці  Миколи Ілащука та Віктора Паскара, які  розробили інтерактивну карту " Депортація євреїв Буковини до Трансністрії". Ці ж хлопці подали на конкурс фільм про свого видатного земляка  Йозефа Шмідта "Голос, який зчарував світ". 

Микола Ілащук та Віктора Паскар (м. Чернівці)
           Учні Кам'янсько-Дніпровської гімназії " Скіфія"із Запоріжжя теж презентували фільм
" Єврейська історія Кам'янки-Дніпровської". Але перемогу одержали учні Первомайського НВК " ЗОШ №15- колегіум" Нотевський Євген, Ковбасюк Станіслав та Мячков Владислав з фільмом " Миттєвості історії євреїв Первомайська".Ця робота отримала схвальну рецензію та позитивні відгуки глядачів. Парадоксальним є те, що усі фільми презентувалися в секції літературних робіт, і цього року їх було, як ніколи, багато. І якщо тенденція до зростання кількості саме таких робіт буде зберігатися, то в наступні роки організаторам конкурсу доведеться відкривати окремо кінематографічну секцію. Ця ситуація  ще раз доводить, що усі 16 років свого існування конкурс " Історія і уроки Голокосту"  не стоїть на місці, а розвивається та змінюється з плином часу, і це  викликає  асоціативні  паралелі з історією розвитку Літературного товариства ім. Т.Г.Шевченко, яке менше, ніж за два десятиліття,досягло таких визначних успіхів у різних сферах українознавства, що було реогранізовано у Наукове- з окремими секціями.

Станіслав Ковбасюк, Владислав Мячков та Євгеній Нотевский

З кожним роком також зростає кількість та якість художніх робіт, представлених на конкурс. До картин та колажів цього року додалися інсталяції.Відомі біблейські сюжети, літературні твори та фільми з теми Катастрофи європейського єврейства лягли в основу триптіху" Украденное детство" учениці Первомайського НВК" ЗОШ № 15- колегіум" м. Первомайська Миколаївської області Єлізавети Савчак.

Роботи Лізи Савчак
Малюнок " Ціль" та супроводжуючий його вірш учня Скадовської ЗОШ№ 3, що на Херсонщині, Шаповала Іллі змусили усіх присутніх замислитися, яким чином сучасні компютерні ігри-"стрілялки" впливають на свідомість підлітків. Юний автор піднімає питання впливу комп'ютерних ігор на психологію дітей, адже комп'ютерні "стрілялки" дозволяють зробити вбивство психологічно прийнятнішим.Згадуючи  уроки Голокосту, цей вірш і малюнок виступають своєрідним  затереженням сучасній молоді.
Шаповал Ілля презентує свою роботу
Цікавим та несподіваним за висновками було дослідження учня Червоноградської гімназії, що на Львівщині, Шаршакова Богдана "  Історія руйнації єврейської общини нашого краю 
( Жовківщина, Сокальщина)". Хлопець  дізнався про землячку Денисюк Кароліну, якій було присвоєне звання Праведниця народів світу , і виявив, що її рідні не лише не вважають вчинок своєї матері та бабусі по прятунку єврейської родини чимось надзвичайним, а й ставляться до нього настільки байдуже, що навіть не зберегли саму нагороду. Хоча тему свого дослідження Богданові вдалося повністю розкрити, але при цьому у нього виникло набагато більше запитань, ніж було до початку роботи над темою.І тому хлопець по закінченню презентації своєї роботи, не чекаючи запитань конкурсантів, їхніх наукових керівників та журі, всупереч правилам конкурсу, сам звернувся з питаннями до аудиторії. Вогник пошуку, який запалює в учнях конкурс " Історія і уроки Голокосту", мотивує дітей  до подальшого поглибленого вивчення та осмислення теми Шоа.

Шаршаков Богдан під час церемонії нагородження учасників конкурсу
   Оригінальним було дослідження гімназисток з міста Осиповичі Могильовської області Республіки Білорусь Офіцерової Лінари та Крехталевої Єлізавети. Дівчата зробили детальний порівняльний аналіз по висвітленню теми Голокосту в підручниках Росії, України та Білорусі.
Цікавою для багатьох конкурсантів  була робота учнів Скадовської ЗОШ № 3 Клименка Руслана та Муралди Наміг Ідрис огли " Знаменитые цыгане, пострадавшие от геноцида во время Второй  мировой войны". Хлопці дослідили долі відомих ромів - Броніслави Вайс( Папуші),Матео Максимова,Жана Батиста Рейнхарда (Джанго), боксера Тролльмана. І хоча структура самої роботи викликала у рецензента  деякі зауваження, проте  слушні поради, які надали хлопцям члени журі, допоможуть в подальшому як вдосконалити саму роботу, так і підвищити рівень майбутніх досліджень з даної проблематики. А що ці дослідження  будуть продовжуватись, немає сумніву, оскільки, як виявилось в процесі написання конкурсної роботи, в одного з хлопчиків є ромське коріння , і вже на зміну загальній мотивації дослідження теми нацистського  геноциду ромів прийшла особиста.
Клименко Руслан з роботою про долі знаменитих ромів, які занавали утисків від нацистів
Зупинимося докладніше на роботі секції «Доля ромів на теренах окупованої України під час Другої світової війни». Кількісний склад даної секції, на відміну від попередніх років, зростає – цього року в ній взяли участь сім конкурсантів з Волинської, Миколаївської, Полтавської, Харківської та Херсонської областей країни. На жаль, поки що зберігається тенденція відсутності саме ромських учнів, які б представляли дослідницькі або мистецькі роботи на тему трагедії власного народу. Але сподіваємося, що розширення аудиторії конкурсу в майбутньому призведе до подолання цього «неправильного правила». Щодо тематики наданих на конкурс та представлених для захисту робіт, можна помітити, що, з одного боку, вона розширюється – автори намагаються висвітлити як регіональні та місцеві особливості геноциду ромів на теренах окупованої України, так і звернути увагу на такі окремі важливі аспекти цієї теми, як історія геноциду у особистісному вимірі, стратегії виживання та намагання чинити спротив політиці вбивств, прослідкувати місце расизму в ідеології нацизму, що уможливило дискримінацію та врешті решт убивство ромів. З іншого боку, виявляється, що багато наукових керівників уникають обирати з учнями дослідження тематики геноциду ромів через те, що начебто на цю тему доступно надто мало історичних джерел та наукової літератури. Це дійсно так, але останніми роками ситуація змінюється. У зв’язку з цим хочеться привернути увагу колег до окремого вебсайту Українського центру вивчення історії Голокосту, що спеціально присвячений геноциду ромів окупованої України – www.romagenocide.com.ua – який перетворився на потужній ресурс з даної теми та містить бібліографію, повнотектові версії статей, книжок, аудіо- та відеоматеріали про геноцид ромів на теренах окупованої України.    

Роботу захищає Марія Маркелова (Миколаївська ЗОШ № 29, тема роботи «Доля ромів (циган) Очаківського повіту (Губернаторство «Трансністрія») в роки окупації»).

Роботу захищає  Кушнерик Ольга (м. Миколаїв , тема роботи : "Трагічна доля ромів та інших народів під час Другої світової війни на території Миколаївської області")


Захист роботи Макарук Катерини (Ратнівська ЗОШ № 2 ім. М.Заліпи Волинської області, тема роботи: «Трагедія євреїв та ромів Ратнівщини в роки нацистської окупації».)

Використання свідчень очевидців при написанні роботи " Трагедія євреїв Ратнівщини в роки нацистської окупації" 


Роботу захищає Ірина Лобко (Полтавська гімназія № 21, тема роботи «Доля ромів у часи Другої світової війни»).



Переможці секції «Доля ромів на теренах окупованої України під час Другої світової війни»
1 місце
- Маркелова Марія
Назва роботи: «Доля ромів (циган) Очаківського повіту (Губернаторство «Трансністрія» в роки окупації (1941-1944 рр.)». м. Миколаїв, Миколаївська загальноосвітня школа № 29. Керівник: Мороз Євген Олександрович.

2 місце
- Макарук Катерина
Назва роботи: «Трагедія євреїв та ромів Ратнівщини в роки нацистської окупації». Смт. Ратне, Волинська область. Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня № 2 смт. Ратне ім. М.Заліпи. Керівник: Зінчук Наталія Петрівна.

3 місце
- Лобко Ірина. Назва роботи: «Доля ромів у часи Другої світової війни». Полтава, Полтавська гімназія № 21. Керівник: Посмітна Світлана Василівна.

Гідно представили на конкурсі Республіку Молдову з літературними роботами на тему Шоа  Іфтодій Арина ( м. Бєльци) та Лука Анастасія (м. Келерашь) . Арина написала художнє оповідання на основі реальної історії про оркестр зі скрипок, господарі яких загинули в Аушвіцу,а їхні музичні інструменти продожують мандрувати світом і нагадувати про страшну трагедію, що сталася з їхніми власниками. 

Іфтодій Арина  з оповіданням " Следы судеб на скрипках"
Тема порятунку євреїв в роки Голокосту розглядалася у кількох роботах. Найбільш цікавим, на мій погляд, було дослідження " Эвакуация и бегство во внутренние районы СССР во время Второй мировой войны", яке здійснила учениця ЗОШ № 9 м. Дружківка Донецької області Шейко Анжела.
Шейко Анжела ( м. Дружківка Донецької області)

Приємно відзначити, що наша рідна Миколаївщина була представлена на конкурсі досить потужно.З різних міст області було представлено 14 робіт,7 з них стали призерами.
І місце

 Літературні роботи:- Нотевський ЄвгенВідеофільм «Миттєвості історії євреїв Первомайська». м.Первомайськ, Первомайський НВК «ЗОШ І-ІІ ст. № 15 – колегіум». Керівник – Сизова Анна Володимирівна.
Художні роботи:
- Савчак ЄлізаветаЦикл інсталяцій на тему: «Украденное детство». Складається з трьох окремих робіт: 1) «Лестинца Якова» для обреченных»; 2) «Узри во мне человека!»; 3) «По ту сторону зла...». м.Первомайськ, Первомайський НВК «ЗОШ І-ІІ ст. № 15 – колегіум». Керівник: Сизова Анна Володимирівна
Нотевський Є., Савчак Є., Сизова А.В.
 Вже згадана вище Маркелова Марія  Назва роботи: «Доля ромів (циган) Очаківського повіту (Губернаторство «Трансністрія» в роки окупації (1941-1944 рр.)». м. Миколаїв, Миколаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня № 29. Керівник: Мороз Євген Олександрович.Секція: «Доля ромів на теренах окупованої України під час Другої світової війни»
Михайло Тяглий вручає нагороду Маркеловій Марії

  ІІ місцеГорбачова ВікторіяНазва роботи: «Єврейські землеробські колонії Миколаївщини: від заснування до подій Голокосту». м. Миколаїв, Миколаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня № 29. Керівник: Грицюк Лариса Анатоліївна.
Художні роботи:
- Піскун ЮліяМалюнки: «Життя триває», «Ми не можемо мовчати», «Біль пам’яті». м. Миколаїв, Загальноосвітня школа № 53. Керівник: Данилова Катерина Михайлівна

ІІІ місце 
Художні роботи:
- Данілова ГаннаКомпозиція: «Осмислення Голокосту». Малюнки: «Діти і Голокост. Депортація», «Діти і Голокост. Приниження». с. Новокостянтинівка Братського району Миколаївської області, Новокостянтинівська ЗОШ І-ІІІ ст. Керівник: Більченко Олена Вікторівна.
- Данілова Олена
Малюнки: «Сторінками щоденника Анни Франк». с. Новокостянтинівка Братського району Миколаївської області, Новокостянтинівська ЗОШ І-ІІІ ст. Керівник: Більченко Олена Вікторівна.

Усі учасники отримали  грамоти та нагороди у вигляді літератури,відеоматеріалів, репродукцій картин на тему Катастрофи.

На церемонії закриття конкурсу був присутнім Надзвичайний та Повноважний  Посол Держави Ізраїль в Україні пан Еліав Бєлоцерковські.

Посол Держави Ізраїль в Україні пан Еліав Бєлоцерковскі звертається до учасників конкурсу

         Хтось із мудрих сказав, що " Життя - це не те , що прожито, а те , що запам'яталося".Конкурс учнівських робіт " Історія і уроки Голокосту", безумовно, один з найяскравіших і незабутніх моментів для усіх , хто до нього причетний,- і організаторів,і членів журі, і учнів-конкурсантів , і вчителів- наукових керівників. Щороку цей конкурс збирає у Києві  дітей з різних куточків України, Молдови, Білорусі, сприяючи об'єднанню однодумців, і вихованню нового покоління, яке здатне мислити критично, бути стійким до упереджень та пропаганди.

Учасники XVІ конкурсу учнівських робіт " Історія і уроки Голокосту"ім. І.Б.Медвинського"

Переможці художньої та літературної секцій Х конкурсу учнівських робіт " Історія і уроки Голокосту" з членами журі та науковим керівником(зліва направо:  Єлізавета Савчак, Віталій Нахманович, Ірина Клімова, Євгеній Нотевський, Анна Сизова)
Співавтори фільму " Миттєвості історії євреїв Первомайська", переможці літературної секції Х конкурсу учнівських робіт " Історія і уроки Голокосту"ім. І.Б. Медвинського",
Мячков Владислав та Ковбасюк Станіслав.





понеділок, 9 травня 2016 р.

Історія Хрестоздвиженського храму села Чаусово Друге Первомайського району Миколаївської області

Ще з часів Київської Русі повелося на вкраїнських землях, що особливим місцем - і духовним центром, і прикрасою -   будь-якого найменшого поселення був православний храм чи капличка. За два з половиною десятиліття незалежності  в Україні відновлено чимало раніше діючих храмів та  з’явилося багато нових на місці зруйнованих.
     Храму Здвиження  у селі Чаусово -2 , про який піде мова далі, пощастило вціліти. Він пережив буремні роки революції та громадянської війни, часи нацистської окупації та бої за визволення Миколаївщини, вистояв у найтемніші в духовному сенсі роки радянської влади …Та чи витримає храм, якому вже минає 150 років , людську байдужість, з якою стикається в наш час?..

     Сторінками історії
    На мальовничих берегах Південного Бугу , неподалік від місця , де до ріки впадають води Синюхи, одне-проти-одного розкинулись два села Чаусово-1 та Чаусово-2. Але, незважаючи на подібну назву, доля цих сіл склалася по-різному.


Чаусово-1, Сімейна бухта, Південий Буг, автор фото: valmak http://1ua.com.ua/nf7324174
   Чаусово Перше спочатку називалось Чаусово Забузьке. Виникло воно ще у 1700р .,  коли більшість українських земель належала Речі Посполитій, а наша місцевість була межею між Диким Полем та польськими володіннями. Проживали в Чаусові Забузькому селяни, що були власністю магната Потоцького. У 1734 р. в селі було збудовано храм Святого Дмитра, який належав Українській греко-католицькій церкві. Коли у 1793 р. ,після другого поділу Речі Посполитої, польські кордони  були перенесені на захід до річки Збруч, Чаусово Забузьке ,як і інші села східної частини Подільського воєводства, відійшло до складу Російської імперії, а церква святого Дмитра у 1794 р. з уніатської була перетворена на православну.

    Наприкінці Х
VIII ст. населення краю швидко зростало. Але переселенці , бажаючи зберегти волю, оселялися не у самому Чаусові, на панській землі, а на протилежному березі Бугу, який формально тоді ще вважався володінням Османської імперії, а фактично був вільним від будь-якої влади. Так приблизно у 1765 р. з’явилося село Чаусово Друге. 
Мальовничі береги Південного Бугу
   Після того, як за Ясською угодою 1791 року землі між Бугом та Дністром були приєднані до Росії,Катерина ІІ розпочала запроваджувати кріпацтво на півдні України. Селян Чаусова Другого , які до цього були вільними, було перетворено на державних селян, а саме село перейменовано на Чаусово Казенне ( тобто державне). На відміну від селян Чаусова Забузького, які були власністю пана , відбували панщину й сплачували чинш, жителі Чаусова Казенного мали більше волі, сплачуючи лише державний податок до  російської скарбниці та відбуваючи рекрутчину. Для задоволення духовних потреб жителів села , де ще у 1790р. розпочалось будівництво  храму, з Балти  було надіслано православного священика.
   Новозбудований  храм  у селі Чаусово Казенне був висвячений на честь свята Здвиження Чесного і Животворящого Хреста Господня. Це свято церква відзначає 27 вересня.
   Перший храм Здвиження нагадував звичайну селянську хату і був збудований жителем Чаусова Казенного селянином Закерничним. Приміщення цього храму було невеликим і не вміщало всіх бажаючих бути присутніми на церковних богослужіннях. Тому вже у 1832 р. на пожертвування віруючих розпочалося будівництво нового кам’яного храму поряд із старим. Робота тривала понад три десятиліття .У новозбудованому храмі Здвиження перша літургія відбулася у 1865р. Все церковне приладдя старого храму було разом з іконами та престолом передано до каплиці села Кам’яна Балка,а саму будівлю розібрали до фундаменту. Згодом цеглу , що залишилась від першого Хрестоздвиженського храму, використали для зведення церковної дзвіниці, будівництво якої завершилось у 1871р. На кошти благодійників придбали дзвони. Щонеділі та у святкові дні над селом лунали мелодійні переливи, які скликали чаусівців до молитви.[
1]
    Починаючи з 1875 р. тривалий час при храмі Здвиження діяла парафіяльна школа. В ній сільські діти отримували початкові знання з письма та арифметики, вивчали Закон Божий. Церква була місцем духовного єднання односельців, сюди йшли за порадою,  тут відзначали свята та знаходили розраду у горі.
   Після 1917 року доля Хрестозвиженського храму склалася трагічно, подібно долі інших православних храмів колишньої Російської імперії. Важким випробуванням для села стали роки громадянської війни. Влада змінювалась майже щомісяця. Лише у 1920 р. в Чаусові-2 остаточно утвердилась Радянська влада. [2]   Здавалося , ось-ось  розпочнеться спокійне розмірене життя і все піде на лад,та у 1921 -1922 роках нова влада розпочала
 ____________________
[1] Жарких М. І. Храми Поділля.-К.: 2007.
[2
] Войтенко В. І. На три держави півень тут співав... - Первомайськ,2007.- с.57                                            
                                                       1                                                                  
 планомірний наступ на релігію. По всій країні закривалися храми, 
переслідувалися та заарештовувалися віряни та духовенство. Не минуло лихо
і чаусівських храмів Святого Дмитра та Здвиження. Вони також були
закриті. Невідомою залишається доля священиків, що в них служили. Знаючи традиції тих літ, можна припустити, що, швидше за все, священнослужителі  були відправлені у табори на заслання.
    Будівлю храму нова влада хотіла зруйнувати. Зняти хрест з куполу погодився єдиний на все село пропащий п’яниця. Але довести брудну справу до кінця йому не вдалося. Не встиг він  вдарити по хресту, як у той же час зірвався вниз і розбився на смерть. Селяни злякалися Божої кари за святотатство, ніхто вже не наважувався посягати на святиню, і це зберегло Здвиженський храм від зруйнування. Обмежились тим, що забілили старовинні фрески на стінах храму, і туди на збереження почали звозити зерно, яке під виглядом продподатку вилучалося у місцевого населення. [
1]  
     Наступним кроком радянської влади була постанова  Політбюро
ЦК ВКП(б)  від 11 грудня 1929 р., за якою з храмів вилучалися дзвони і переплавлялися для задоволення потреб важкої промисловості країни Рад. [2]  Після того, як здвиженські дзвони вивезли з села, дзвіницю зруйнували. Не відновлена вона і донині.
   Два десятиліття, до самого початку нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз, у приміщенні Здвиженського храму знаходилось колгоспне зерносховище. Як не парадоксально, але служби у храмі поновили  окупанти. [3
]
    З 19 серпня 1941 року с. Чаусово-2 входило до округу Трансністрія - адміністративної одиниці, створеної румунською владою на території між Бугом та Дністром - на частині  окупованих земель Одещини, Вінничини та  Миколаївщини. Взагалі порядки в губернії Трансністрія суттєво відрізнялись від порядків  на інших окупованих територіях СРСР.
   Указом № 6 від 7 вересня 1941 р. румунська окупаційна влада 
з 1 жовтня 1941р.  запроваджувала відновлення  навчання у школах Трансністрії. Учительський корпус  мав формуватися з колишніх вчителів, а оплата за роботу покладалася на органи місцевої влади, які також повинні були провести повний ремонт шкільних приміщень і підготувати їх до зимового сезону, забезпечивши дровами і вугіллям. [4]
    Румунська влада не лише відновила дію колишньої парафіяльної школи у селі Чаусово-2, а й  розпочала реставраційні роботи в Свято-Хрестоздвиженському храмі. Свідки тих подій пригадують, як румунські художники розписували стіни  храму зображеннями біблійських сюжетів. У школі, крім інших предметів, викладався Закон Божий , а селяни отримали
 ____________________
[1]Зі спогадів Польщикової ( Бондаренко)Н. І., 1934 р. н., жительки с. Чаусово-2.
[2
]Збірник постанов. М.,1981.- с.69.
[3] Зі спогадів Польщикової ( Бондаренко)Н. І.
[4
] С.И. Катарага Губерния Транснистрия в 1941-1944гг.-Кишинёв, 2007.
http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Armia/2007_584/25.pdf

                                                          2                                     

можливість відвідувати церкву. [1
]
    Після звільнення села від окупантів у березні 1944р. богослужіння в храмі припинились, але не надовго. В роки Другої світової війни антирелігійна пропаганда дещо ослабла. Й. Сталін оцінив внесок Православної церкви  у справу Перемоги та пішов на деякі поступки віруючим. Первомайський район у той час знаходився у складі Одеської області, а вцілілі храми району  до кінця 1950-х рр.  належали Херсонсько-Одеській єпархії. Після визволення Одеси від окупантів життя єпархії почало налагоджуватися. У 1944 р. Херсонсько-Одеську кафедру зайняв єпископ Сергій (Ларин) (1908-1967 рр.). Саме  йому  випало відновлювати зруйновану єпархію. Оскільки у сусідньому Чаусові-1 Дмитрівський храм   був знищений  вщент, то священика прислали до єдиної на два села Свято-Хрестоздвиженської церкви, і  у ній знову почалися богослужіння.
    Та в роки хрущовського правління розпочалася нова хвиля переслідувань священнослужителів. Знову почали закривати храми, перетворювати їх на сільські клуби та бібліотеки. У 1961 р. була спроба закрити навіть Одеську семінарію. Цього ж року ліквідували більшість храмів Одещини та   Миколаївщини, в тому числі й чаусівський Хрестоздвиженський. [2
]  
     За сорок років атеїстичної пропаганди зросло ціле покоління, яке не відало страху Божого, тому в цей раз вказівки радянського керівництва виконували з більшою завзятістю. Ще й досі в селі залишилися люди, які пригадують, як з церковного куполу комсомольці збивали хрест. Почалось варварське пограбування і  самого храму. Все церковне майно було вивезене невідомо куди. Залишилися лише церковні книги, більшість з яких валялися без потреби, а згодом безслідно зникли. Кілька років Свято-Хрестоздвиженський храм  стояв занедбаний, з облущеною штукатуркою, напівзруйнованим куполом, сумно поглядаючи на бузькі води темними очицями вікон.



Вигляд Хресто -Здвиженського храму в 1960- ті роки


 Від  остаточного знищення добротно збудований храм Здвиження вберегло те, що комусь спало на думку обладнати в його приміщенні  колгоспну майстерню. Згодом, у 1970-х роках,  приміщення храму перетворили на шкільну  майстерню, адже  поряд у  дворі, в будівлі колишньої парафіяльної школи, тепер розміщалася сільська школа. Саме в ній виросло не одне покоління чаусівських дітей, і  саме в ній познайомився з красою українського літературного слова відомий поет  А. Г. Ярмульський. [3]
Приміщення колишньої парафіяльної школи ( сучасний вигляд)

   У 1985 році в селі Чаусово-2 збудували нову сучасну школу. Церковні  будівлі звільнилися. І храм, і стара школа залишились без нагляду. Вони перетворилися на місце розваги для чаусівських хлопчаків. Все частіше туди
_____________________
[1]Зі спогадів Польщикової ( Бондаренко)Н. І.
[2]Офіційний сайт Одеської єпархії Української Православної Церкви Московського Патріархату
http://www.pravoslav.odessa.net/eparhiya.php
[3]Зі спогадів Батовської С. М.,1943 р. н., жительки с. Чаусово-2.



                                                             3 

скидали сміття та різний непотріб. І ніхто навіть гадки не мав, що в цьому місці відновлять богослужіння.  Але  на початку 90-х років ХХ століття ситуація почала змінюватися на
краще. Часи тоді були досить бурхливі. Намічався розпад Радянського Союзу. Набирали оберти демократичні процеси. Все частіше по телебаченню розповідали про відновлення  колишніх монастирів та храмів. Все частіше люди цікавилися  своїм національним корінням, зверталися до традицій  предків. В той час сільський колгосп «Шлях Леніна» очолював Віктор Петрович Негря. Одного разу на колгоспних зборах він звернувся до односельців з пропозицією відновити храм, що стояв занедбаним вже тривалий час. Люди підтримали цю ідею. Закипіла робота по реставрації храму. За колгоспні кошти було придбано все необхідне приладдя. Коли храм   привели у належний вигляд, голова колгоспу звернувся до протоієрея  Віталія (Мальчука), настоятеля Свято-Покровського храму  м. Первомайська, із проханням надати священика для богослужінь у Здвиженському храмі. Отець Віталій роз’яснив, що існує процедура реєстрації церковної общини і певний порядок, за яким треба звертатися з подібними питаннями не до нього, а до керівництва Миколаївської єпархії.
    У 1992 р. була зареєстрована церковна община. Церковним старостою громада обрала Олексія Дем’яновича Батовського. Наступним кроком громади було звернення до єпископа  Миколаївського і Вознесенського із проханням надіслати  настоятеля у чаусівський храм Здвиження для проведення богослужінь та здійснення треб. Так першим священиком відновленого храму став отець Михаїл, але він пробув у селі недовго. Потім його змінив отець Володимир. [1]
       У 1994 р. настоятелем Свято-Хрестоздвиженського храму був призначений отець Анатолій ( Нирко).При ньому зросла церковна  община, був сформований хор, закладені підвалини майбутнього розвитку церковної громади. Все більше людей  стало приходити на  богослужіння. Це був час духовного відродження села.
       У 1996р. отець Анатолій був переведений настоятелем храму до іншого району. [2] На службу до Здвиженського храму були призначені почергово отець Михаїл та отець Юрій. Після  підйому загального інтересу до церковного життя в перші роки незалежності України поступово намітилося вгасання. Десятиліття  антирелігійного виховання далися взнаки. Люди не розуміли самої сутності християнства. Церковні служби вони розглядали швидше як атрибут традиційності, данини  специфічній моді. Основну масу селян більше цікавили зовнішні церемонії, ніж тяжка праця духовного зростання. В той же час  колгосп  «Шлях Леніна» - єдине місце працевлаштування більшості жителів села - припиняє своє існування. Кардинально змінює своє життя і Олексій Батовський. ____________________
[1] Зі спогадів Батовської С. М.
[2] З розповіді протоієрея Анатолія ( Нирко), настоятеля Свято-Миколаївського храму м. Первомайська Миколаївської обл. 

                                                                     
                                                                 4


Він складає повноваження  церковного старости та влаштовується працювати на гранітний кар’єр поблизу села. Новим церковним старостою громада обрала Голімбієвського Володимира Івановича, але він невдовзі загинув. За два роки змінилося ще кілька настоятелів Здвиженського храму. Поступово церковна община почала розпадатися. Одні парафіяни відійшли в життя потойбічне, інші виїхали з села на заробітки, деяких літніх людей забрали в місто діти. Складнощі викликало і те, що в зимовий період понтонний міст через Південний Буг, що сполучав села Чаусово-1 і Чаусово-2, розводився. А оскільки основну частину парафіян Здвиженського храму складали жителі Чаусова -1, то їм все частіше спадало на думку відбудувати храм у власному селі. [1]
      Відродження Свято-Дмитрівського храму у  Чаусово-1  також було прискорене екологічною катастрофою, яка склалася у Первомайському районі  у 2000р. Оскільки будівля Дмитрівського храму була зруйнована ще на початку війни, то церкву облаштували у приміщенні колишнього дитячого садочка. Того ж року син церковного старости Свято-Дмитрівського храму, ієродиякон Серапіон, насельник Троїце-Сергієвої Лаври ( м. Сергіїв Посад) побувавши з паломництвом у монастирі Святого Великомученика Пантелеймона на святій горі Афон (Греція), попросив для свого рідного села, у якому діти та дорослі масово почали хворіти невідомими  недугами, благословити хрест із часткою мощів Пантелеймона Цілителя. [2]
     Після того, як святиню передали у село Чаусово-1, до храму Святого Дмитра у надії вилікувати хвороби почали з’їжджатися з сусідніх сіл, в тому числі і з Чаусова-2. За іронією долі селяни їхали шукати легкого спасіння у сусіднє село, забувши, що в рідному на них чекає старовинний храм Здвиження.
      З 2000 по 2005 рік Свято-Хрестоздвиженський храм знову стоїть закритий. Але тепер не через гоніння та переслідування влади, а через людську байдужість та бездуховність. У січні 2005 року настоятелем храму призначено отця Олександра (Сеницького) .

_____________________
[1] Зі спогадів Батовської С. М.
[2] З розповіді ієрея Валерія( Васильєва), настоятеля Свято-Дмитрівського храму с. Чаусово-1 Миколаївської обл.

Отець Олександр з матушкою
                                                                 5

    Устрій  Свято-Хрестоздвиженського храму
   
Свято -Хрестоздвиженський храм у селі Чаусово-2 збудовано у візантійському стилі. За планом будівля являє собою видовжений зі сходу на захід  хрест, оскільки саме він лежить в основі християнського спасіння, це знак перемоги життя над смертю. Взагалі в обладнанні храму не буває випадкових деталей. Тут усе символічно.
     Над церквою здіймається  срібний купол, який вінчається хрестом. На даху на всі чотири сторони світу спрямовані віконця, які також вінчаються хрестами. В поєднанні з купольним хрестом вони символізують собою Ісуса Христа та чотирьох євангелістів.

    Східна стіна храму, у якій знаходиться вівтар, збудована у формі півкола і прикрашена двома арочними вікнами,  у проміжку між якими зображено образ Спасителя. У вівтарі знаходиться престол та жертовник. Це найважливіша частина храму. Вона символізує небо, житло Бога. В той же час вівтар символізує горницю, де відбулася Таємна вечеря. Не випадково ця частина храму утримується в надзвичайній чистоті та прикрашається з особливою пишністю.
     Центральна частина храму, у якій саме моляться парафіяни, відділена від вівтаря дерев’яним іконостасом. Іконостас має три входи. Центральний вхід, або Царські врата, прикрашений зображеннями Ісуса Христа та Діви Марії.  На північних та південних вратах розміщені ікони архангелів Гавриїла та Михаїла. Над Царськими вратами традиційно розмістилася ікона «Таємна вечеря». Вона і раніше прикрашала Здвиженський іконостас. Після закриття храму у 1961 р. хтось із жителів села переховував ікону  в себе вдома для того, щоб зберегти і повернути її до храму у кращі часи.   
Іконостас Хрестоздвиженського храму

Врятована ікона " Таємна вечеря" знову прикрашає іконостас Здвиженського храму

    Сферичний купол церкви з середини усіяний золотими зірками, що символізують верхнє небо. При переході від купола на східній та західній стінах храму, один навпроти одного, зображені чотири євангелісти, що несуть Благу Звістку на Землю. Південна та північна стіни храму у центральній його частині прорізані великими прямокутними вікнами, які з середини прикрашені орнаментом з ліпнини. Два вікна дещо менші за розмірами прикрашають притвор.

Купол ( вид з середини храму)

    Внутрішнє оздоблення храму відрізняється скромністю. По обидві сторони від іконостасу розташовані два невеликих аналоя: на одному встановлена ікона Богородиці, на другому - Спасителя.  Перед амвоном  на центральному аналої встановлена храмова ікона «Здвиження Чесного і Животворящого Хреста Господня».

Храмова ікона " Здвиження Чесного і Животворящого Хреста Господня"

     Традиційні розписи церковних стін, відновлені румунськими художниками за часів окупації, у радянські часи були знищені. На виступах стін, що символізують колони, відділяючи основну частину храму від притвору, написані лише ікони Святителя Миколая  та Великомучениці Ірини. Зображення святих образів на храмових стінах є традиційним для устрою православних храмів, оскільки підкреслює відчуття видимої присутності святих на богослужіннях. Треба додати, що без образу Святого Миколая не обходиться жоден  храм України. Адже Миколай-Чудотворець є одним з особливо вшанованих святих українського народу. Тому й не дивно, що його образ зображено на колоні південної стіни Здвиженського храму. А ось чому саме образ Великомучениці Ірини, а не якоїсь іншої святої, прикрашає колону північної стіни  ніхто сьогодні пояснити не може. Та здається, що вибір був не випадковим. Оскільки життя святої Ірини  служить повчальним прикладом для чаусівців. Будучи донькою правителя однієї з македонських провінцій, Ірина мала можливість жити в пишності і неробстві, але вона обрала  нелегкий шлях християнського служіння - проповідувала Євангеліє серед язичників.
Образ Святого Миколая на одній з стін храму



Образ Святої Ірини 

    Образи  рівноапостольних князів Ольги та Володимира, які запровадили християнство на Русі, прикрашають фронтальну частину храму. Зливи та хуртовини взимку, безжальне сонце влітку залишили свої сліди на святих образах. Вони потребують невідкладної реставрації. Та й сам храм, який минулого року відзначив своє 150-річчя, вимагає постійного догляду і ремонту.
Але, здається, жителі села залишаються байдужими до  проблеми збереження храму, у будівництво якого колись стільки зусиль вклали їхні діди - прадіди. Дивлячись на це , мимоволі згадуються слова О. Гончара з роману « Собор»: «Каліка той, хто не здатен предківщиною дорожити».
Свято-Хрестоздвиженський храм( фронтальний вид)

    Сумне враження, яке справляє вигляд  Здвиженського храму з центрального входу, пом’якшує красуня - сосна, що росте поряд.


 Колишній настоятель храму отець Олександр розповідав, що вперше приїхав у Чаусово-2 разом із матушкою ввечері напередодні Різдва 2005 року. Скрізь темно. Церква закрита. А біля храму стоїть красива, пухнаста, прикрашена іграшками сосна. Це їх дуже вразило. Пізніше з’ясувалося, що одна з вірних парафіянок хотіла хоча б таким чином відзначити дух Різдвяного свята, адже до того у селі  вже цілих п’ять років взагалі не було священика і церковні служби не проводились. [1] І поки залишаються хоча б одиниці таких вірних християн, не згасатиме і надія, що Здвиженський храм буде існувати й надалі.
_____________________
[1] З розповіді ієрея Олександра (Сеницького), настоятеля Свято-Хрестоздвиженського храму с. Чаусово-2 Миколаївської обл.